Школа вступила в
2015 рік, ювілейний, 40-й з початку її заснування.
Згадується чудовий
вірш Євгена Євтушенка:
«Коли
чоловікові сорок років,
або розпад, або розквіт –
чоловік сам вирішує.
Себе від смерті не врятувати,
але, крім смерті, розквітнути
ніщо не завадить».
Це – час зрілості. Сьогодні у всіх учасників освітнього процесу є власні
уявлення про якість освіти, про подальшу долю школи, спільне – прагнення до
кращого.
Віктор Громовий, офіційно визнаний одним із кращих директорів України,
стверджує, що «хорошою школою не можна більше командувати, вона сама знає, куди
йти».
Дійсно, за 40 років у нас сформувався працездатний, стабільний колектив,
який має немалі досягнення, а головне – уміння добре робити свою справу.
Минулий 2014 рік для всієї України був роком, коли відбулися тектонічні
зсуви в ментальності, усі ми невпізнанно змінилися.
Нові реалії життя країни вимагають суттєвих змін і в роботі школи. Є сподівання
на її серйозне реформування, довгоочікуване розбюрокрачення, але головне слід
прояснити вже сьогодні, негайно.
Ще 25 липня 2014 року з’явився лист МОН № 1/9-376 «Про методичні
рекомендації з питань організації виховної роботи в навчальних закладах у 2014
– 2015 навчальному році». Його суть уже в другому абзаці: «У контексті нових
викликів, що постали перед країною, педагогічним працівникам необхідно
переглянути практику виховної роботи та захисту дітей у навчальному закладі».
Далі помірковано і розпливчасто, як саме це має робитися.
Немає того, що визначається тим самим ментальним зламом, який відбувся в
кожному з нас, після загибелі «небесної сотні», після початку війни на Сході
України.
Мені здається, ми можемо і маємо визначити пріоритетами для врахування у
виховній роботі з учнівською молоддю наступне:
1.
Суспільство повністю позбувається колишніх ідеологічних
хвороб, їх останніх фантомних болей, разом із пам’ятниками Леніну падають і
вщент розбиваються залишки комуністичних догм, засуджуються КПРС, КДБ,
антиукраїнська сутність радянського минулого.
2.
Стирається, як крейда з класної дошки, сама думка про
братерські стосунки з Росією, вимальовується, натомість, в особі кремлівського
керівництва, образ непримиримого ворога, який прагне будь-що знищити Україну як
державу.
3.
Тяжко і болісно, із кров’ю і муками, повертається звичка
розумної самоорганізації, і сьогодні шкільне самоврядування має стати школою
громадянського суспільства. Уже з шкільної лави маємо формувати розуміння
кожним майбутнім дорослим громадянином того, що в основі народовладдя лежить
прозорість бюджетів. Треба прищеплювати вміння контролювати кожну шкільну
копійку, а звідси буде й контроль влади, такий, який потрібен, справжній і
дієвий.
4.
Безсумнівність європейського вибору України,
незаперечність необхідності вступу до ЄС і НАТО. «Геть від Москви», за Миколою
Хвильовим, але в сучасному, нинішньому розумінні.
5.
Ментальний злам, можливо, навіть вимушений, у нашому
вмінні заощаджувати, європейський вибір, економічна ситуація в країні, змушують
учитись по-справжньому заощаджувати і вдома, і в школі кожну краплину води,
електроенергію, тепло, газ і булочку з шкільної їдальні також.
Я не перестаю приємно дивуватися
нашим дітям. Візьміть фанатівські кричалки: «Ла-ла-ла-ла-ла-ла-ла-ла!» Новий
афористичний «непечатний» жанр сьогоднішньої естради. За ним – життєва позиція!
Виявляється, є речі, до яких їх не потрібно змушувати, закликати робити… З
перших днів бойових дій у Луганській та Донецькій областях учні, за підтримки
вчителів і батьків, почали надавати посильну допомогу українським військовим.
Закуповуються ліки й обладнання для військового шпиталю, виготовляються
маскувальні сітки, мало не щотижня відправляються продукти та необхідні бійцям
речі на передову, через волонтерів.
Я давно зрозумів, що в шкільній справі, у вихованні взагалі, головне те, що
не передається мовою ділових документів, самих правильних гасел, що описати
можна хіба що пером письменника, як, наприклад, Сергій Жадан, у своїй
«Месопотамії», у «розкішному», як його назвав літературознавець Віктор Неборак
(вибачте за велику цитату), порівнянні:
-
А ваші жінки, -
запитала вона у Боба, - вони які?
-
Наші жінки, - відповів їй на це Боб, - мають одну дивну
властивість: вони вагітніють поза сексом.
-
Як це? – не зрозуміла вона.
-
Так, - підтвердив Боб, вони запліднюються мов квіти,
вітром і сонячним промінням. Вони використовують для цього бджіл і метеликів,
вони підставляються навесні сонцю та місячному сяйву й несуть свій тяж легко і
радісно, ніби нове знання, отримане у вищій школі.
-
Ну а секс? – не зрозуміла вона.
-
А секс, - пояснив Боб, - вони сприймають як найвищий
прояв своєї любові, як найтоншу межу своєї прив’язаності, за яку так страшно
заступити, але від якої так важко відмовитись. Вони й виростають заради того,
аби любити, виховуються заради того, готуються до великої пори кохання й
відданості, до щемкої залежності від очікувань та розставань.
Полтавська школа № 29 вступила в 2015 рік, ювілейний, 40-й з початку її
заснування.
Нарощує крила і готується відправити в політ дорослого життя чергових своїх
випускників.
Живе в «щемкій залежності від очікувань та розставань».
Вступила зі своїм блогом.
Ми вважаємо – нам є, що сказати.
Ми впевнені – нам є, що почути.